Успішний розвиток бізнесу, крім отримання прибутків, породжує і надмірну увагу з боку правоохоронних органів .
В першу чергу такий інтерес проявляється у вигляді отримання компанією запиту або вимоги слідчого надати документи, що стосуються діяльності компанії. Зазвичай, це фінансово-господарська документація (договори, накладні, акти, платіжні документи), інформація щодо активів компанії, дані про співробітників/службових осіб підприємства, посадові інструкції, накази тощо.
У нашій практиці ми стикаємося з такими прецедентами постійно.
(що включає і слідчого, і прокурора) витребовувати та отримувати від, зокрема, підприємств, установ та організацій речі, документи та відомості з метою збирання доказів у кримінальному провадженні. Варто одразу прояснити, що таке «збирання доказів» може ґрунтуватися лише на бажанні відповідної посадової особи дізнатися вказану у запиті інформацію, що не підкріплене рішенням суду та, можливо, навіть іншими обґрунтованими підставами.
Враховуючи актуальність питання, варто визначити можливі варіанти дій при отриманні такого роду запитів, а також розглянути відповідні ризики.
По-перше, при отриманні запиту варто звернути увагу на загальне його оформлення:
· у запиті обов’язково має зазначатися ПІБ та посада особи, яка запитує інформацію або документи (також не зайвим буде перевірити, чи дійсно така особа працює у відповідному правоохоронному органі на зазначеній посаді);
· запит має бути надруковано на бланку відповідного правоохоронного органу;
· запит має містити інформацію про номер кримінального провадження, про факт, щодо якого воно здійснюється (іноді цей факт об’єктивно не може мати відношення до тієї інформації або документів, які запитуються);
· запит має містити обґрунтування (реальні підстави) необхідності отримання тих чи інших документів.
Такі обставини окремо або у своїй сукупності вже можуть свідчити про відсутність у компанії підстав для надання документів на запит. Проте, якщо запит оформлено належним чином, необхідно розглянути можливі варіанти відповіді.
Найпоширенішою реакцією на поданий в порядку ст.93 КПК України запит є відмова у наданні документів з тих чи інших підстав.
Дійсно, іноді метою слідчого при зверненні з таким запитом може бути спроба отримати документи за принципом «раптом пощастить» або навіть гірше – вплинути на законну діяльність компанії з тих чи інших причин. Справді, в такому випадку відмова надати документи буде цілком логічною реакцією, а також адекватним захистом. На практиці частими є випадки, коли після такої відмови (або взагалі ігнорування запиту) компанія більше ніколи не чула про слідчого та про відповідне кримінальне провадження, що може свідчити про відсутність реальних підстав для звернення до суду для примусового отримання таких документів.
При цьому, в інших випадках після відмови або ігнорування запиту слідчий дійсно може застосувати спосіб отримання необхідних документів, на який має прямо передбачене законом право – звернення до слідчого судді із клопотанням про дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів (із правом вилучення оригіналів або без такого), що регламентується главою 15 КПК ««Тимчасовий доступ до речей і документів». Іноді такий розвиток подій вважається більш сприятливим через можливість отримати ухвалу слідчого судді, де прописано більше деталей про кримінальне провадження, обґрунтування причин звернення саме до компанії, а в деяких випадках і конкретний перелік речей та документів, доступ до яких надано. Теоретично представника компанії навіть можуть викликати на засідання, де вирішуватиметься питання про надання такого доступу (що дає шанс довести відсутність підстав для цього).
У випадку відмови надати документи на вимогу слідчого можливий також інший, найменш сприятливий для компанії варіант розвитку подій – проведення обшуку з метою вилучення необхідних слідчому документів. Дійсно, з точки зору законодавства у такому випадку тимчасовий доступ мав би передувати обшуку, проте на практиці непоодинокі випадки пропущення слідчим стадії тимчасового доступу.
У цьому аспекті варто зазначити, що слідчі судді досить часто використовують формальний підхід до надання дозволу на проведення обшуку, не заглиблюючись в аналіз обставин справи. Окрім цього, безпосередньо під час проведення обшуку існує значний ризик вилучення документів, які прямо не передбачені в ухвалі, тобто вилучення тих документів, які слідчий сам забажає. На практиці непоодинокі випадки, коли в ухвалі прописано можливість вилучення буквально одного документа, а слідчий з’являється на обшук із власним переліком документів, які йому необхідні, та націлено шукає і вилучає саме їх. Окрім цього, існує ризик постановлення ухвали без зазначення конкретного та обмеженого переліку документів та речей, які можна вилучити.
Таким чином, відмовляючи слідчому у наданні документів на запит, компанія ризикує можливістю вилучення у неї набагато більшої кількості документів. Адже при наданні відповіді на запит добровільно компанія самостійно регулює кількість наданих документів, що неможливо у випадку застосування слідчим примусових процедур їх отримання.
З огляду на це у кожному конкретному випадку рекомендується окремо оцінювати необхідність надання тої чи іншої відповіді та пов’язані з цим ризики.
Зокрема, у випадках, коли компанія впевнена у законності своєї позиції, швидке надання відповідних документів слідчому може звільнити підприємство від безпідставних заходів процесуального примусу та пов'язаному із ними перешкоджанню нормальній роботі компанії.
Аналіз вказаних факторів та джерел у своїй сукупності практично в усіх випадках дозволяє обрати оптимальну тактику реагування на запит.
