Дедалі частіше адвокати Адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» у своїй практиці зустрічаються з проблемою спадкоємців: як успадкувати майно після померлого, якщо його частка у праві власності на це майно є невизначеною, а нотаріус відмовляється оформити спадкові права і видати свідоцтво про право на спадщину?
Зазначена проблема виникає частіше стосовно житлових будинків, господарських споруд та земельних ділянок, у правовстановлюючих документах на які не визначено частка співвласників, тобто у графі «частка» пусто, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно частка у праві власності кожного співвласника, в тому числі померлого, зазначена як «1». Така невизначеність властива здебільшого у випадку спадкування майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя померлого, при спадкуванні майна колгоспного двору чи спадкуванні майна, яке перебувало у спільній частковій власності померлого з іншими співвласниками без визначення частки кожного (наприклад, приватизоване майно).
У зазначених випадках громадяни, не знаючи тонкощів права, згідно процедури спадкування звертаються у встановлений законодавством шестимісячний строк з дня смерті спадкодавця до нотаріуса для оформлення своїх прав на спадщину. Нотаріус перевіряє надані документи, зокрема документи, що посвідчують право власності на майно і відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, мовляв, частка померлого у праві власності на майно не визначена, зверніться до суду – визначите частку і тоді із судовим рішенням повернетесь до мене і ми закінчимо оформлення спадщини.
Знайома ситуація, правда? Та чи буде це належним способом захисту прав спадкоємців? Відповідь Ви знайдете у цьому матеріалі.
Для початку розберемося із поняттям «спільна власність» та її видами.
Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Право спільної часткової власності: власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Отже, спільна часткова власність може супроводжуватися визначенням частки кожного із співвласників (із виділенням часток) або без виділення часток – тоді частки співвласників вважаються рівними (якщо відсутні підстави для збільшення/зменшення частки співвласників).
Право спільної сумісної власності: спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Відповідно до ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. А тому, за загальним правилом, частки співвласників у майні спільної сумісної власності є рівними.
А тепер що стосується процедури спадкування
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець) до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до норм статтей 1233-1235 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
У разі відсутності заповіту або неохоплення ним всієї спадкової маси здійснюється спадкування за законом. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Черги спадкування визначені чинним Цивільним кодексом України.
Так, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Для кращого розуміння поданого матеріалу сформулюємо наступну правову ситуацію: у 2020 році помирає батько клієнта. Після смерті батька залишається спадкове майно: житловий будинок, який належав йому на праві власності і зареєстрований за ним як єдиним власником у 2005 році. Дата будівництва будинку 1980 рік. У встановленому законом порядку спадкоємці померлого: син (клієнт), донька та дружина, яка перебувала у шлюбі зі спадкодавцем з 1970 року по день його смерті. При перевірці поданих документів нотаріус встановлює, що зазначений житловий будинок був побудований спадкодавцем перебуваючи у шлюбі, доказів того, що будинок отриманий спадкодавцем у дарунок чи успадкований ним немає. Єдина реєстраційна дія стосовно будинку – реєстрація права власності за спадкодавцем. З цього нотаріус робить висновок, що зазначений будинок є об’єктом спільного майна подружжя і належить батькам клієнта на праві спільної сумісної власності, а не померлому батькові клієнта особисто в цілому. Враховуючи, що частка померлого у спільній сумісній власності подружжя не визначена жодним документом, нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину і радить клієнту та іншим спадкоємцям звертатися до суду із позовом про визначення частки померлого батька у праві спільної сумісної власності на будинок.
Та чи буде це належним способом судового захисту клієнта? Відповідь однозначна – ні! І ось чому.
Верховний суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові по справі № 570/997/19 виснував, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
Так, у конкретній ситуації клієнт, а також інші спадкоємці – його сестра і мати для належного захисту своїй прав мають звернутися до суду із позовом про визнання за ними права власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця – частку на житловий будинок. Саме такий спосіб судового захисту зможе у повній мірі забезпечити реалізацію спадкоємцями своїх прав на спадкове майно і нівелює необхідність після суду знову звертатися до нотаріуса, оскільки на підставі рішення суду про визнання права власності на частку житлового будинку, яке набрало законної сили буде достатньою правовою підставою для реєстрації права власності на відповідну частку за спадкоємцями.
Вважаємо, що способи судового захисту клієнтів мають бути ефективними, тобто призводити до повного відновлення порушеного права і унеможливлювати подальші активні дії клієнтів для подальшого захисту такого права. Такі спори мають бути усунені у спосіб, визначений чинним законодавством, а саме через звернення з відповідним позовом до суду. При цьому варто звертати увагу на процесуальні аспекти при підготовці позовної заяви, зокрема при визначенні суб’єктного складу сторін спору
Зауважимо, що успішність захисту прав клієнта залежить від багатьох факторів. Наведена у цій статті правова ситуація висвітлює тільки одну із багатьох можливих ситуацій при реалізації особами своїх спадкових прав. Навіть при очевидності правової проблеми необхідно ретельно вивчити подані документи, здійснити пошук необхідних доказів, належним чином підготувати позов до суду та стійко відстоювати права та інтереси клієнта в суді, оскільки тільки правильно визначена стратегія та правильно обраний спосіб захисту призведе до належного захисту порушеного чи невизнаного права.
Втім, адвокати Адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» допоможуть розібратися з усіма тонкощами звернення до суду, зібрати необхідні докази та підготувати позовну заяву, а також забезпечать представництво інтересів в суді.
Отож, якщо Ви не можете успадкувати майно з причин, які наведені у цій статті чи з будь-яких інших причин, то ми будемо раді бачити Вас у наших офісах, адреси яких зазначені на сайті, для надання професійних консультацій та захисту Ваших прав в суді.
