Останнім часом почастішали випадки звернення громадян до адвокатів АО «Галицька правнича група» з приводу порушення роботодавцями вимог законодавства щодо проведення розрахунку з працівником при звільненні його з роботи.

Нагадаємо, що ст.116 КЗпП України установлено, що виплата всіх сум, що належать звільненому працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У випадку, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені йому не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Окрім цього, вказана норма трудового закону установлює обов’язок роботодавця письмово повідомити працівника в день виплати, про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).

У разі виникнення спору між працівником та роботодавцем про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність роботодавця за порушення строку проведення розрахунку із звільненим працівником визначена в ст.117 КЗпП України, яка декларує, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Межу у шість місяців з 19.07.2022 встановив Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, законодавець встановив чіткі терміни проведення розрахунку із звільненим працівником та межі відповідальності роботодавця за порушення цих термінів.

Отже, усі суми належні працівнику при звільненні (зарплата, компенсація за невикористані відпустки тощо) мають бути виплачені в день звільнення. Якщо працівник не працював у цей день, кошти мають бути виплачені не пізніше наступного дня після вимоги працівника.

Вирішення спору між працівником та роботодавцем з приводу затримки розрахунку при звільненні можливе в позасудовому та судовому порядках.

Досить дієвим способом захисту порушеного права звільненого працівника є його звернення до роботодавця із письмовою вимогою виплатити належні йому  суми при звільненні. У вказаній вимозі з посиланням на норми ст.116, 117 КЗпП України та положення трудового договору щодо розміру оплати праці та/або компенсаційних виплат слід викласти суть майнових претензій, розмір вимог за видами виплат та навести розрахунок майнових вимог. Часто роботодавці задовольняють такі письмові вимоги та виплачують належне звільненому працівнику.

Ще одним позасудовим способом захисту прав у разі затримки розрахунку при звільненні може бути звернення працівника щодо порушення роботодавцем його прав до Держпраці. Таке звернення можна надіслати в електронному вигляді шляхом заповнення офіційної форми на сайті Держпраці або письмову - поштою. У заяві (скарзі) необхідно чітко вказати дані роботодавця, дату звільнення, перелік невиплачених сум та долучити підтвердження трудових відносин (копію наказу, трудової книжки тощо).

Служба за зверненням громадянина може провести перевірку роботодавця за результатами якої видати припис про обов’язкове усунення порушення (виплату заборгованості), а також накласти на роботодавця фінансові та адміністративні санкції.

Статтею 265 КЗпП України визначено фінансові штрафи для підприємства: якщо затримка у виплаті до одного місяця: штраф у розмірі 1 мінімальної зарплати, якщо затримка понад один місяць або виплата не в повному обсязі: штраф у 3-кратному розмірі мінімальної зарплати.

Під час воєнного стану, якщо роботодавець виконає припис про усунення порушення (виплатить кошти) у встановлений строк, фінансові штрафи за ст. 265 КЗпП можуть не застосовуватися. Проте це не звільняє його від обов'язку виплатити працівнику середній заробіток за час затримки, який зазвичай стягується вже через суд.

Адміністративну відповідальність за вказані порушення передбачено ст.41 КУпАП  у вигляді накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ще одним способом захисту порушених трудових прав звільненого працівника, за наявності певних підстав, може бути звернення громадянина із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ст.177 КК України до територіального відділу Національної поліції або прокуратури.

У заяві про вчинення злочину за ст. 175 КК України необхідно вказати: дані про роботодавця; період невиплати (понад 1 місяць); докази наявності коштів на підприємстві (за можливості) або факт використання коштів на інші потреби (нецільове використання); долучити документи: копію трудової книжки, довідку про заробітну плату (якщо є), копію заяви про прийняття на роботу.

Вказана норма кримінального закону передбачає відповідальність за безпідставну невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам більш як за один місяць, яка вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, - у вигляді штрафу від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. У разі якщо вказане діяння, було вчинене внаслідок нецільового використання коштів, частина 2 вказаної статті посилює відповідальність до штрафу від тисячі до півтори тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Разом з тим, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності посадовою особою здійснено виплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам, така особа звільняється від кримінальної відповідальності.

У відповідності до норм ст.221 КЗпП України трудові спори розглядаються:

1) комісіями по трудових спорах;

2) місцевими загальними судами.

В позасудовому порядку, працівник має право звернутися з заявою до комісії по трудових спорах (далі-КТС) (у разі її створення у роботодавця) для вирішення спору у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

КТС розглядає спір в присутності працівника протягом десяти днів з дня звернення та приймає рішення, яке підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом.

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню роботодавцем у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження.

У разі невиконання роботодавцем рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку.

Сторони можуть оскаржити рішення КТС до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії.

Посвідчення КТС не видається, якщо працівник чи роботодавець звернувся у встановлений  строк із заявою про вирішення трудового спору до місцевого загального суду.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи роботодавець можуть оскаржити її рішення до суду.

Також, у разі відсутності у роботодавця КТС та відмови роботодавця від здійснення розрахунку, працівник може звернутися із позовною заявою до суду про стягнення з роботодавця невиплачених сум та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в тримісячний строк, з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про затримку розрахунку. Позовна заява подається до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем находження підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача.

Особами, які перебували на публічній службі позовні заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку подаються до відповідного окружного адміністративного суду у строк встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а саме місячний строк звернення до суду, який обліковується з часу коли особа дізналася, або могла дізнатися про своє порушене право.

На завершення зауважимо, що статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як бачимо, законодавець установив досить широкий спектр відповідальності за порушення прав звільнених працівників та надав достатню кількість засобів для їх захисту. Обрати найбільш дієвий спосіб захисту Ваших порушених прав та реалізувати його Вам допоможуть адвокати АО «Галицька правнича група».