Звичайно, сімейні відносини – це особиста справа кожної людини. І людина самостійно визначає долю свого майна, наприклад, складенням заповіту. Але не завжди такий заповіт приймається на користь близьких людей. Тому нерідко незахищеною залишається вразлива категорія з числа спадкоємців першої черги, для яким законодавством передбачена обов’язкова частка у спадщині.
Так, згідно зі статтею 1241 Цивільного Кодексу України, малолітні (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдома (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Слід зауважити, що коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається у день відкриття спадщини. До речі, дане право не залежить від згоди інших спадкоємців і навіть волі спадкодавця. Та разом з тим, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва на право на спадщину на обов’язкову частку, то вони мають право звернутися з відповідним позовом до суду.
Зазначимо, що право на обов’язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії.
Спадкоємець може відмовитися від зазначеного права, подавши нотаріусу заяву про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений та не претендує на одержання обов’язкової частки у спадщині.
Проте, якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.
Тож коли право на обов’язкову частку трансформується в майнове право?
На сьогодні відповідь на це питання надає нам актуальна правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21.
Ключовими питаннями, які постали перед судами, є такі:
як може відбуватися прийняття спадщини обов’язковим спадкоємцем;
чи спадкується право на обов’язкову частку в спадщині (зокрема, у разі якщо прийняття спадщини обов’язковим спадкоємцем відбулося згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, і таке право не оформлене обов’язковим спадкоємцем);
чи правильно міркував суд першої інстанції, що право на обов’язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. ОСОБА_4 прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК. ОСОБА_4 своє право на набуту після смерті чоловіка обов’язкову частку у спадковому майні не оформила, і це право не увійшло до складу її спадщини.
суд апеляційної інстанції, натомість, застосувавши висновки, зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/24381/14-ц (провадження № 61-14459св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18 (провадження № 61-12093св20), вважав, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку на підставі частини третьої статті 1268 ЦК прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні (право на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку). Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 не могла оформити своє право, оскільки померла. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що це право не увійшло до складу її спадщини.
Натомість позивач у касаційній скарзі наполягає на тому, що право на обов`язкову частку не спадкується.
Верховний суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з урахуванням принципу розумності, висловлює такі висновки про застосування норм права:
тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;
законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
