Адвокати адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» надають правову допомогу щодо супроводу у справах про списання безнадійної податкової заборгованості та зняття податкової застави.
В спорах про визнання податкової заборгованості безнадійною та її списання слід керуватись такими нормами права та правовими позиціями Верховного суду:
Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Стаття 101 ПК України регулює порядок списання безнадійного податкового боргу. Так, згідно з пунктом 101.1 цієї статті списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг. Під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3).
Строки давності та їх застосування врегульовано статтею 102 ПК України. Зазначена норма визначає строк для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань, а також наслідки їх не визначення (пункт 102.1), підстави для не застосування строку давності та підстави зупинення відліку такого строку (пункти 102.2, 102.3), строк стягнення податкового боргу, а також терміни його стягнення (пункт 102.4), строк подання заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5), підстави для продовження граничних строків для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань (пункт 102.6) та перелік осіб, на яких розповсюджується дія пункту 102.6 (пункт 102.7). Також пунктом 102.8 статті 102 ПК України визначено, що порядок застосування пунктів 102.6-102.7 цієї статті встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
В межах першого ключового у цій справі питання аналізу підлягають пункти 102.1 і 102.4 статті 102 ПК України, оскільки саме ними встановлені граничні строки для вчинення контролюючим органом дій, пов`язаних із нарахуванням грошових зобов`язань та/або стягнення податкового боргу.
За змістом підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 19-1.1.22, 19-1.1.34 пункту 19-1.1 статті 19, підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20, пункту 41.2 статті 41, пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган є органом стягнення, який наділений повноваженнями здійснювати заходи з погашення податкового боргу платників податків, незалежно від підстав його виникнення, в тому числі шляхом звернення до суду з позовом про його стягнення, зокрема, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини, або за рахунок інших джерел погашення податкового боргу, визначених у статті 87 ПК України, з урахування передбачених законом підстав їх використання.
Відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
При цьому, за змістом другого речення абзацу першого цієї норми, якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Абзацом другим пункту 102.1 статті 102 ПК України передбачено, що у разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Згідно з пунктом 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Верховний Суд у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18, від 1 лютого 2021 року у справі №2a-3025/11/0970 сформулював висновок про те, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 КАС України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
Реалізуючи мету, з якою касаційне провадження було відкрито у цій справі щодо першого ключового питання, колегія суддів формулює такий висновок. Податковий кодекс України надає уніфіковане визначення поняттю «податковий борг», який може виникнути як внаслідок несплати платником податків у встановлений ПК України строк нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань, так і внаслідок несплати самостійно задекларованих сум грошових зобов`язань. При цьому норми Кодексу не встановлюють диференційованого підходу до порядку і строків вжиття контролюючим органом заходів з погашення податкового боргу в залежності від підстав його виникнення, у зв`язку з чим колегія суддів визнає безпідставними доводи Північного МРУ ДПС про те, що строк для стягнення податкового боргу, який виник за самостійно задекларованими грошовими зобов`язаннями, законодавством не визначений. Аналіз наведеного у ПК України підходу до розуміння суті податкового боргу у взаємозв`язку із пунктами 102.1 і 102.4 статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що податковий борг, який виник внаслідок несплати платником податків самостійно визначених у податковій декларації грошових зобов`язань, може бути стягнутий контролюючим органом протягом і в межах строку давності, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Відповідно, після спливу строку давності для стягнення такого боргу останній набуває ознак безнадійного податкового боргу у розумінні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України.
Застосовуючи цей висновок до спірних у справі правовідносин, колегія суддів виходить з такого.
Виходячи зі змісту статей 72, 73, 77 КАС України предметом доказування у справах, пов`язаних із списанням податкового боргу як безнадійного, є такі обставини: 1) безпосередня наявність податкового боргу; 2) складові такого боргу; 3) момент його виникнення; 4) встановлення факту вжиття контролюючим органом заходів для погашення цього податкового боргу або встановлення відсутності такого факту; 5) перевірка спливу строку давності, встановленого ПК України для стягнення контролюючим органом такого податкового боргу.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України (тут і далі, в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), виходить з такого.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 101.1 статті 101 ПК України безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, підлягає списанню.
У пункті 101.2 цієї статті під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3 ).
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України визначено строк давності - 1095 календарних днів.
Відповідно до пункту 101.5 статті 101 ПК України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу.
Механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком № 577.
Відповідно до положень пунктів 3.1, 3.2 Порядку № 577 визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню контролюючим органом, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів станом на день виникнення безнадійного податкового боргу. Днем виникнення безнадійного податкового боргу у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 ПК України) є дата прийняття рішення керівника контролюючого органу.
Згідно з приписами пунктів 4.3- 4.5 Порядку № 577 у випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційних систем не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Отже, списання безнадійного податкового боргу, в тому числі податкового боргу, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.
При цьому звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), як це встановлено нормою пункту 4.1 Порядку № 577. В інших випадках, передбачених пунктом 101.2 статті 101 ПК України, пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 577, розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.
Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Врахувавши обставини, встановлені судовими рішеннями, ухваленими у адміністративній справі № 2а-3944/12/0970 щодо терміну виникнення у ОСОБА_1 податкового боргу із вище зазначених податків та у вище зазначених сумах, підтвердження відповідачем характеру цього податкового боргу як безнадійного за ознакою збігу строку давності, протягом якого цей борг може бути стягнутий з позивача, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин та дійшов обґрунтованого висновку, що податковий борг, суми якого ОСОБА_1 просить зобов`язати відповідача списати, є безнадійним, підлягає списанню, а бездіяльність відповідача щодо несписання цього боргу є протиправною.
Аналогічний висновок щодо застосування пункту 101.5 статті 101 ПК України у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2019 року у справі № 0240/2269/18-а.
Разом з тим, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про втручання в його дискреційні повноваження, зобов`язуючи його списати податковий борг ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Отже, як вбачається з наведених судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.
Верховний Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відтак, в випадку виникнення питань щодо зняття податкової застави та списання безнадійної заборгованості, звертайтесь до адвокатів АО «Галицька правнича група», які нададуть Вам фахову допомогу та збережуть Ваш час та нерви.
