Адвокати АО «Галицька правнича група» надають послуги з супроводу господарської діяльності своїх клієнтів, зокрема розроблення договорів, оцінки положень договорів та оцінки ризиків, які даний договір може нести для клієнта.
Мета будь-якого господарського договору – принести користь сторонам цього договору. Проте ринок динамічний: те, що цікавим було сьогодні, стає незрозумілим, або й навіть збитковим завтра. Крім цього, поведінка партнера може викликати намір розірвати договір. Розбираємо загальні правила розірвання договору.
Розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Таке правило визначено ч.1 ст. 651 ЦКУ, ч.1 ст. 188 ГКУ.
В разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених договором чи законом, ч.2 ст. 651 ЦКУ передбачає право суду розірвати договір за вимогою однієї зі сторін.
Законодавство може надавати стороні договору право відмовитися від нього в односторонньому порядку. Тому потрібно відрізняти відмову від договору від розірвання договору. Наприклад, замовник вправі в будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (ч. 4 ст. 849 ЦКУ). Якщо замовник на цій підставі відмовився від договору (тобто надіслав підряднику лист-вимогу про розірвання договору підряду, і така одностороння відмова від договору не потребує узгодження з підрядником), то договір є припиненим, а предмет спору відсутній. Тобто немає сенсу звертатися до суду з вимогою про розірвання договору підряду.
Якщо полюбовно розійтися з контрагентом не вдається, то можна звернутися до судових органів.
Безсумнівно, спори, що виникають у зв’язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема при розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та/або фізичні особи-підприємці, вирішують господарські суди (п.1 ч.1 ст. 20 ГПК).
Позов пред’являють до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача (ч. 1 ст. 27 ГПК). Для визначення адреси юридичної особи або підприємця потрібно керуватися даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Якщо договір багатосторонній, тобто позов пред’являтимуть кільком відповідачам, звернутися можна до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
Позови в спорах, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можна пред’являти також за їхнім місцезнаходженням. А позови в спорах, що виникають із договорів, у яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів (ст. 29 ГПК).
Проте іноді позивач не може територіально обрати господарський суд, адже для розгляду деяких спорів установлено виключну підсудність. Наприклад, спори, що виникають із договору перевезення, у разі, коли одним із відповідачів є перевізник, господарський суд розглядає за місцезнаходженням перевізника. А спори, що виникають із приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою (ч.ч. 1,3 ст. 30 ГПК).
Сторони договору можуть шукати правду й у третейському суді.
Передати на розгляд третейського суду можна будь-який спір, що виникає із цивільних чи господарських правовідносин. Однак це не стосується спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні госпдоговорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, якщо стороною спору виступає державна установа чи організація, казенне підприємство, у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; якщо стороною спору є нерезидент (ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди»).
Обов’язковою передумовою для звернення до третейського суду виступає укладена сторонами третейська угода. І не обов’язково для цього підписувати окрему письмову угоду. Її можна укласти в спрощеній формі: обмінятися листами, повідомленнями з використанням електронної пошти або вона може мати вигляд третейського застереження в господарському договорі (ст. 12 Закону України «Про третейські суди»).
Передати спір на вирішення третейського суду можна до моменту прийняття компетентним судом рішення в спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах.
До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями й міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їхніми учасниками, а так само їхні спори з іншими суб’єктами права України (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»). Зазначимо: розгляд спорів, пов’язаних із розірванням та виконанням договорів про публічні закупівлі, не належить до компетенції міжнародного комерційного арбітражу (крім цивільно-правових аспектів спорів про приватизацію) – ч. 1 ст. 22 ГПК.
Для вирішення спору в рамках міжнародного арбітражу між сторонами має бути укладена арбітражна угода (окрема чи обмін листами, повідомленнями) або зроблено арбітражне застереження в контракті.
Якщо хоча б однією стороною договору виступає нерезидент, то за рішенням про розірвання договору можна звернутися до іноземних судів (тобто судів іншої держави). Це можливо за угодою сторін у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 23 ГПК). Нагадаємо: деякі випадки виключної підсудності судам України справ з іноземним елементом наведено в ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право».
ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОПЕРЕДНЬО НАДСИЛАТИ ПРЕТЕНЗІЮ
Господарське законодавство описує загальний порядок розірвання господарських договорів. Зокрема, відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 188 ГКУ сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це своєму контрагенту.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, протягом двадцяти днів після одержання пропозиції вирішує, чи пристати на таку пропозицію та повідомляє ініціатора розірвання договору про результат своїх роздумів. І якщо сторонам не вдалося досягти згоди щодо розірвання договору, то заінтересована сторона вправі передати спір на вирішення суду. Аналогічно й тоді, коли ініціатор розірвання договору не отримав відповіді протягом вищевказаного строку, але з урахуванням часу поштового обігу.
Проте Конституційний Суд України розтлумачив ст. 124 Конституції України: право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Тому можливість використання досудового врегулювання спорів – додатковий засіб правового захисту. Вирішення спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, особа, яка ініціює розірвання договору, не зобов’язана попередньо надсилати іншій стороні пропозицію про розірвання договору, а може одразу звертатися до суду з позовом про розірвання договору.
Адвокати адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» нададуть Вам кваліфіковану правову допомогу у при здійсненні супроводу господарської діяльності підприємства, зможуть оцінити ризики, які несе договір та мінімізувати їх для наших клієнтів.
