Адвокати адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» здійснили успішний захист клієнта у Європейському суді з прав людини.
Основоположним принципом розслідування кримінальних правопорушень є ефективність та швидкість розслідування такого правопорушення.
Відтак, адвокатами здійснено представництво особи, син якої помер внаслідок вчинення кримінального правопорушення, але внаслідок неефективного досудового розслідування в Україні дана особа так і не змогла встановити усі деталі такого правопорушення, внаслідок затягування досудового розслідування та неналежного дослідження правоохоронними органами усіх доказів.
Відтак 30 листопада 2023 року Європейським судом було зазначено у рішенні по справі «Голобородько та інші проти України»: Заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування смерті їхніх родичів чи дорожньо-транспортних пригод, які становили загрозу життю, і до яких не були причетні представники держави. Вони посилалися на статті 2, 6 і 13 Конвенції.
Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що відповідні скарги мають розглядатися з огляду на зобов’язання держави провести ефективне розслідування за процесуальним аспектом статті 2 Конвенції (див. рішення у справі «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), заява №22737/04, пункт 38, від 12 січня 2012 року).
Відповідні загальні принципи щодо ефективності розслідування наведені в рішенні у справі «Мустафа Тунч і Феджіре Тунч проти Туреччини» [ВП] (Mustafa Tunç and Fecire Tunç v. Turkey) [GC], заява № 24014/05, пункти 169 – 182, від 14 квітня 2015 року). Зокрема, після виникнення зобов’язання провести розслідування, дотримання процесуальних вимог за статтею 2 Конвенції оцінюється на підставі декількох основних критеріїв: належність слідчих дій, оперативність розслідування, залучення членів родини померлого та незалежність розслідування. Ці елементи є взаємопов’язаними і кожен з них окремо не може бути самоціллю (там само, пункт 225).
До того ж це зобов’язання не є обов’язком досягнення результатів, а обов’язком вжиття заходів. Суд погоджується, що не кожне розслідування обов’язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає з викладом подій скаржника. Проте воно, у принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими – до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Пол та Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom), заява №46477/99, пункт 71, ЄСПЛ 2002-II).
Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що розслідування характеризувалися різними недоліками, які підірвали здатність органів досудового розслідування встановити обставини смерті родичів заявників або дорожньо-транспортних пригод, які загрожували життю, а також відповідальних осіб, якщо такі були. Конкретні недоліки вказані в таблиці у додатку.
У керівних справах «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), заява №4737/06, від 15 вересня 2011 року), «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, від 17 жовтня 2013 року та «Басюк проти України» (Basyuk v. Ukraine), заява № 51151/10, від 05 листопада 2015 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критерію ефективності.
Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.
Відтак щодо клієнта адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» встановлено наступні порушення, Події, що передували справі, та провадження на національному рівні: «22.06.2015 Г. вдарив сина заявниці, Т., в обличчя та повалив його на бетонну підлогу. Г. працював охоронцем у нічному клубі, де сталася подія. Наступного дня Т. помер, тоді як Г. того ж дня виїхав на роботу за кордон. 03.08.2015 було складено повідомлення про підозру, а Г. – оголошено в розшук; ніщо не свідчить про вжиття органами держаної влади будь-яких заходів для встановлення його місцезнаходження. 07.06.2016, тобто в того ж дня, коли Г. повернувся в Україну самостійно, йому повідомили про підозру (стаття 119 Кримінального кодексу України, вбивство через необережність), а 15.06.2016 справу було направлено до суду.
07.02.2018 суд першої інстанції визнав Г. винним у вбивстві через необережність та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, але звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки. Щире каяття Г. та активне сприяння розкриттю злочину суд вважав обставинами, які пом’якшували покарання, під час ухвалення вироку. Цим же вироком суду було частково задоволено цивільний позов заявниці.
Вважаючи, що вирок не відповідав ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, прокурор і заявниця подали апеляційні скарги. 21.11.2018 апеляційний суд скасував зазначений вирок та обрав Г. покарання у виді обмеження волі на строк три роки. Потім справу розглянув Верховний Суд.
25.07.2019 Верховний Суд скасував вирок як надто м’який і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував належним чином доводи прокурора та заявниці про невідповідність покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину. Також зазначалося, що апеляційний суд повною мірою не розглянув обставини злочину.
15.08.2019 справу направили до апеляційного суду, а 07.07.2020 за клопотанням Г. апеляційний суд закрив провадження у справі, оскільки закінчився п’ятирічний строк давності для притягнення до кримінальної відповідальності. Рік відсутності Г., тобто з 03.08.2015 до 07.06.2016 не був виключений з обрахунку цього п’ятирічного періоду у зв’язку з відсутністю доказів, що Г. намагався ухилитися від правосуддя. Суд також роз’яснив, що цивільний позов міг бути поданий у порядку окремого цивільного провадження.
05.08.2020 Верховний Суд відмовив заявниці у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду від 07.07.2020 у зв’язку з відсутністю доказів порушення кримінального законодавства».
Європейським судом встановлено порушення такого ключового питання як: Невжиття органами державної влади всіх необхідних заходів для своєчасного встановлення місцезнаходження підозрюваного (рішення у справі «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), заява № 21454/04, пункт 58, від 03 березня 2011 року).
Відтак нашому клієнту присуджено 6000 євро моральної шкоди та 250 євро компенсації судових витрат.
Відтак у відповідності до ст. 7 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів;
б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва.
Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Неподання Стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення» - адвокатами адвокатського об’єднання «Галицька правнича група» було підготовлено відповідну заяву у орган виконавчої служби та дане судове рішення було виконане.
