Повернення безпідставно набутого майна.
АО «Галицька правнича група» здійснює ефективний захист інтересів клієнтів у таких спорах як повернення безпідставно набутого майна.
Дана категорія спорів набуває актуальності, якщо виконавець стягнув з Вас кошти за виконавчим написом нотаріуса, а пізніше такий було скасовано.
Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України
8 вересня 2021 року КЦС ВС розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Ідея Банк», треті особи – приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та повернення стягненого за виконавчим написом.
Відповідно до обставин справи 4 червня 2020 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 13 березня 2020 року, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 39 104,75 грн.
ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 13 березня 2020 року, таким, що не підлягає виконанню. Водночас оскільки після відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом були арештовані його поточні рахунки, накладено арешт на все майно, він змушений був сплатити 39 104,75 грн, які просить стягнути з відповідача на його користь відповідно до статті 1212 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій відмовили в частині позовних вимог про повернення грошових коштів згідно зі статтею 1212 ЦК України, оскільки між позивачем та відповідачем виникли договірні відносини у зв’язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України.
Розглянувши справу у касаційному порядку, КЦС ВС дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов’язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов’язаний зобов’язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, апеляційний суд водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України.
Тому висновки апеляційного суду про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв’язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів.
Повернення безпідставно стягнутих коштів можливе при стягненні коштів у виконавчому провадженні, якщо буде встановлено, що стягненню підлягала менша сума коштів.
У разі скасування постанови органів державної виконавчої служби про стягнення виконавчого збору рішенням суду такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України
ВП ВС розглянула справу за позовом ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень (далі – Відділ примусового виконання) та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі – Казначейська служба) про стягнення з Державного бюджету України зайво стягнутих коштів.
Судами встановлено, що 23 квітня 2012 року державний виконавець Відділу примусового виконання виніс постанову про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на грошові кошти позивача на загальну суму 21259440,68 грн, з яких 17453840,53 грн – борг за рішенням суду в справі та 4213351,84 грн – сума виконавчого збору.
З метою звільнення власних рахунків з-під арешту для подальшого здійснення виробничої діяльності позивач сплатив виконавчий збір у сумі 4213351,84 грн.
Господарський суд Луганської області визнав дії Відділу примусового виконання щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 4213351,84 грн неправомірними в частині стягнення 2467967,79 грн виконавчого збору, у зв’язку з чим визнав у цій частині вказану постанову недійсною.
Позивач звернувся до першого відповідача із заявою, у якій просив повернути надмірно сплачену суму виконавчого збору в розмірі 2467967,79 грн, проте відповідач рекомендував для вирішення цього питання звернутися до суду.
Розглянувши справу, ВП ВС дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн, у зв’язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України. Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Однак при повороті виконання судового рішення дана норма не застосовується:
ВП ВС розглянула справу за позовом ВЧ А0796 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Як підставу стягнення зазначала скасування постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2011 року у справі № 2-а-282/11 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ВЧ А0796 про зобов’язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення, на виконання якої ВЧ А0796 сплатила ОСОБА_2 кошти. Розглянувши справу в касаційному порядку, ВП ВС дійшла таки висновків. Відповідно до статті 265 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі (частина перша цієї статті). Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа.
Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання.
Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн, у зв’язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України.
Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) встановлено, що виконавчий збір – це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Оскільки набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми виконавчого збору підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/75004222.
Положення статей 1212–1215 ЦК України про повернення безпідставно набутого майна не можуть бути застосовані в разі розгляду питання про поворот виконання рішення
ВП ВС розглянула справу за позовом ВЧ А0796 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Як підставу стягнення зазначала скасування постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2011 року у справі № 2-а-282/11 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ВЧ А0796 про зобов’язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення, на виконання якої ВЧ А0796 сплатила ОСОБА_2 кошти.
Розглянувши справу в касаційному порядку, ВП ВС дійшла таки висновків.
Відповідно до статті 265 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі (частина перша цієї статті).
Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа.
Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання (частина третя названої статті).
Неправомірним є посилання ВЧ А0796 на статтю 1212 ЦК України, яка визначає випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню.
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша).
У справі, що розглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду.
Поворот виконання рішення – це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.
Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення – процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.
Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.
Окрім того, положення законодавства про повернення коштів застосовується у багатьох інших випадках і в кожному конкретно потрібно визначатись чи дійсно майно підлягає повернення , чи в даному випадку майно не повертається.
Відтак, адвокати АО «Галицька правнича група» можуть надати Вам кваліфіковану правничу допомогу, захистити Ваші права та повернути Вам, за наявності відповідних підстав, - стягнуті з Вас кошти.