Досить часто до адвокатів Адвокатського об’єднання Галицька правнича група» звертаються клієнти з наступними питаннями щодо майна, нажитого подружжям під час шлюбу: Що це таке? Яке майно до нього може бути віднесене? Хто із подружжя може на нього претендувати? Коли проводити його поділ ? тощо.

Цивільний кодекс України, зокрема статті 316, 317, 319 регулюють поняття, зміст права власності та його здійснення. При детальному їх аналізі вбачається, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Держава, забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, гарантує власнику захист від  порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Подружжя повинно розуміти, що відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте ними за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. І це набуття не залежить від того, що один із подружжя не мав із поважної причини (наприклад, догляд за дітьми, хвороба, навчання, ведення домашнього господарства, тощо) самостійного заробітку (доходу). Законодавець визначив, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, вважається об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована тим із подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Норми статті 63 СК визначають, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з  подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

За нормами ч. 1 ст.  69 СК дружина і  чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК). Аналогічна норма міститься і в ст. 372 ЦК, яка визначає, що у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв’язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв’язку із припиненням її права на спільне майно.

Згідно з ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК. Відповідно до ч. 5 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК).

Відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від  08.02.2022 по справі № 209/3085/20 резюмувала, приписи ч. 4 і ч. 5 ст. 71 СК з урахуванням принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК) потрібно розуміти так: правила про необхідність попереднього внесення коштів на  депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі грошові кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); якщо позивач (один із  подружжя чи  колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача і  стягнення з  нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на  депозитний рахунок суду відсутні.

Як підсумок можна резюмувати наступне:

-        кожна особа має право на захист свого цивільного права у  разі його порушення, невизнання чи  оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

-        порушення права пов’язане з позбавленням його суб’єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

-        не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно.

-        не можна ототожнювати момент виникнення права на поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивача на спільне сумісне майно, а позивач повинен також довести той факт, що  він не  міг дізнатися про порушення свого цивільного права;

-        при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права.

-        відсутність порушеного, невизнаного чи оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

-        можливість знати про порушення своїх прав випливає із  загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

-        початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Якщо інша сторона заперечує це, то вона мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

-        у випадку пропуску строку позовної давності, необхідно обґрунтовувати та посилатися на наявність поважних причин пропуску позовної давності.

Адвокати АО «Галицька правнича група» надають кваліфіковану допомогу в супроводі Ваших справ щодо захисту та/або поділу спільного майна подружжя, в залежності від Ваших потреб та побажань.