Розлучення далеко не завжди означає, що колишнє подружжя одразу ділить усе спільно нажите майно. На практиці часто буває інакше: шлюб розірвали, а квартира, будинок, автомобіль, земельна ділянка чи інше майно залишилися оформленими так, як і раніше. Колишні чоловік і дружина можуть роками не повертатися до цього питання, особливо якщо між ними немає спору.
Проблеми зазвичай починаються пізніше. Наприклад, один із колишнього подружжя вирішує продати квартиру, яка була придбана у шлюбі, перестає допускати іншого до будинку або взагалі заявляє, що все майно належить лише йому. І тоді виникає логічне запитання: якщо після розлучення минуло п'ять, сім або навіть десять років, чи не пізно звертатися до суду та вимагати поділу майна?
Багато людей переконані, що після розлучення вони мають рівно три роки для поділу майна. Насправді це не зовсім так.
Сімейний кодекс України прямо встановлює, що розірвання шлюбу саме по собі не припиняє права спільної сумісної власності на майно, яке чоловік і дружина набули за час шлюбу. Тобто квартира не перестає бути спільною лише тому, що подружжя отримало рішення суду про розлучення. Те саме стосується будинку, автомобіля та іншого майна, яке було спільно набуте під час шлюбу.
Загальне правило полягає в тому, що майно, придбане подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності. Причому не має вирішального значення, на кого саме воно оформлене.
Наприклад, квартира могла бути придбана під час шлюбу та зареєстрована лише на чоловіка. Це ще не означає, що дружина не має на неї права. Аналогічно автомобіль, зареєстрований лише на дружину, за певних обставин може бути спільним майном подружжя.
Закон також захищає того з подружжя, хто під час шлюбу не мав власного заробітку з поважних причин. Ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, навчання чи хвороба самі по собі не позбавляють людину права на спільне майно. Стаття 60 Сімейного кодексу України прямо передбачає таке правило.
Однак не все майно, яке чоловік і дружина мали під час шлюбу, автоматично ділиться навпіл. Наприклад, важливе значення має те, коли і за які кошти воно було придбане, чи отримував хтось із подружжя майно у спадщину або в дар, чи були вкладені особисті кошти одного з них. Тому в кожній конкретній справі необхідно встановити не лише дату придбання майна, а й джерело коштів та інші обставини його набуття.
Чи справді після розлучення є лише три роки для поділу майна?
Саме з цим питанням на практиці виникає найбільше непорозумінь.
Стаття 72 Сімейного кодексу України встановлює трирічну позовну давність для вимог про поділ майна після розірвання шлюбу. Проте ці три роки рахуються не від дня розлучення.
Відлік починається від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Це принципово важлива різниця.
Уявімо ситуацію. Подружжя розлучилося у 2019 році. Під час шлюбу вони придбали будинок, який був зареєстрований на чоловіка. Після розлучення ніхто не заперечував прав іншого на це майно: питання продажу не порушувалося, колишня дружина могла користуватися будинком, а спору щодо належності майна фактично не існувало.
У 2026 році колишній чоловік заявляє, що будинок належить виключно йому, та починає вчиняти дії, які свідчать про невизнання прав колишньої дружини.
У такій ситуації не можна автоматично сказати: «Минуло більше трьох років після розлучення, тому звертатися до суду вже пізно». Необхідно встановлювати, коли саме було порушене право колишньої дружини і коли вона про це дізналася або могла дізнатися.
Такий підхід застосовує і Верховний Суд. Суд звертав увагу, що позовна давність у спорах про поділ майна колишнього подружжя обчислюється не від дня розірвання шлюбу чи набрання законної сили рішенням суду про розлучення, а від моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права власності.
Тому сам факт того, що після розлучення минуло більше трьох років, ще не дає відповіді на питання про сплив позовної давності.
Необхідно встановити, що відбувалося зі спільним майном після розлучення, хто ним користувався, чи визнавали колишні чоловік і дружина права один одного, коли між ними фактично виник спір та якими діями було порушено право одного зі співвласників.
Саме ці обставини можуть мати вирішальне значення у суді.
Якщо ж шлюб узагалі не розірвано, ситуація інша. Сімейний кодекс прямо передбачає, що позовна давність до вимог подружжя про поділ спільного майна під час шлюбу не застосовується. Чоловік і дружина можуть поділити спільне майно, не розриваючи шлюб.
Що саме можна поділити після розлучення?
Предметом поділу може бути майно, яке належить колишньому подружжю на праві спільної сумісної власності.
Це може бути квартира, житловий будинок, земельна ділянка, автомобіль, грошові кошти, цінні папери та інше майно, придбане за час шлюбу. Під час вирішення спору суд з'ясовує, яке майно було набуте подружжям, коли воно було придбане та за рахунок яких коштів.
При цьому сама реєстрація майна на одного з подружжя не є достатньою підставою вважати його виключно особистою власністю цієї особи.
Дуже поширена ситуація, коли після розлучення людина говорить: «Квартира записана на мене, тому другий із подружжя до неї жодного відношення не має». Якщо квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти, один лише запис у реєстрі на ім'я чоловіка або дружини не вирішує питання про правовий режим цього майна.
Водночас при поділі потрібно відрізняти спільне майно від особистої приватної власності кожного з подружжя. Саме тому перед поданням позову необхідно проаналізувати документи на кожний об'єкт окремо: договір купівлі-продажу, дату придбання, джерело коштів, документи про дарування чи спадкування та інші докази.
За загальним правилом при поділі спільного майна частки чоловіка та дружини є рівними — тобто по 1/2 кожному. Однак це правило не є абсолютно безумовним. Сімейний кодекс передбачає обставини, за яких суд може відступити від рівності часток, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно або витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Закон передбачає й окрему можливість збільшення частки того з батьків, з ким проживають діти, але для цього недостатньо самого факту проживання дітей — мають бути виконані додаткові умови, визначені законом.
Тому поширене твердження «після розлучення все завжди ділиться рівно навпіл» також потребує уточнення. Рівність часток є основним правилом, але конкретні обставини справи можуть впливати на остаточний поділ.
Якщо колишнє подружжя може домовитися, питання необов'язково доводити до суду. Закон дозволяє поділити спільне майно за взаємною згодою. При цьому договір про поділ житлового будинку, квартири чи іншого нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений.
Якщо домовитися неможливо, спір вирішується в судовому порядку.
Суд може визначити частки колишнього подружжя, здійснити поділ майна з урахуванням його виду та подільності, а в передбачених законом випадках вирішувати питання щодо компенсації. Для неподільного майна правила складніші, тому вимоги у позові необхідно формулювати з урахуванням конкретного об'єкта та обраного способу захисту. Стаття 71 Сімейного кодексу встановлює окремі правила щодо поділу в натурі, неподільних речей та грошової компенсації.
Особливо обережно потрібно діяти тоді, коли після розлучення минуло багато років.
У такій справі недостатньо просто зазначити у позові, що квартира чи будинок були придбані у шлюбі. Якщо питання позовної давності стане предметом спору, важливими можуть бути докази того, коли саме позивач дізнався про порушення свого права.
Це можуть бути документи щодо спроби продажу майна, листування між колишнім подружжям, письмові вимоги, документи щодо не допуску до користування майном, відомості з державних реєстрів та інші докази, які допомагають встановити момент виникнення спору.
Тому навіть якщо після розлучення минуло десять років, це не означає автоматично ні того, що право на звернення до суду втрачено, ні того, що строк точно не сплив. Необхідно встановити конкретний момент порушення права та проаналізувати докази.
Саме в цьому полягає одна з головних особливостей таких справ.
Розірвання шлюбу не вирішує долю спільно набутого майна автоматично. Якщо квартира, будинок, автомобіль чи інше майно не були поділені, права колишнього подружжя на спільну власність не зникають лише через сам факт розлучення.
Водночас відкладати вирішення майнових питань на багато років також не варто. З часом можуть бути втрачені документи, складніше підтвердити джерело коштів, змінюється склад майна, а встановлення обставин його придбання та користування може стати значно складнішим.
Якщо після розлучення спільне майно залишилося неподіленим, насамперед необхідно встановити, яке саме майно було придбане у шлюбі, кому воно належить за документами, за які кошти було придбане, як ним користувалися після розлучення та чи було вже порушене право одного з колишнього подружжя.
Особливо важливо правильно визначити момент такого порушення, якщо після розірвання шлюбу минуло більше трьох років.
Адвокати нашого адвокатського об'єднання допоможуть проаналізувати правовий статус майна, визначити, чи є воно спільною сумісною власністю, оцінити питання позовної давності, зібрати необхідні докази та обрати належний спосіб захисту. У разі необхідності ми підготуємо позов про поділ майна та забезпечимо представництво інтересів клієнта в суді.
Якщо після розлучення залишилися невирішені питання щодо квартири, будинку, автомобіля, земельної ділянки чи іншого спільно набутого майна, навіть значний проміжок часу після розірвання шлюбу не є підставою автоматично відмовлятися від захисту своїх прав. Насамперед варто проаналізувати конкретні обставини справи та визначити, коли саме виникло порушення права власності.
